ЯВОРСЬКИЙ Михайло Васильович
1.12.1985 – 11.01.2026
Михайло Яворський народився у селі Підцурків, зростав з братом та сестрою. Навчався у Глинській ЗОШ, згодом здобув професію «Кравець з пошиття та ремонту взуття» у Березнівському ВПУ. Пройшов строкову службу в армії, повернувшись, працював у Здолбунові. Одружився, у сім’ї народилася донечка. Михайло був турботливим батьком та чоловіком, доброю та надійною людиною.
До війська пішов у 2015-му. Півтора року служив у зоні АТО на Донецькому напрямку. Повернуся додому, працював на будівництві.
Але згодом, у вересні 2024 року, Михайло знову став до лав Сил оборони. У війську був оператором безпілотних апаратів. У грудні 2025 року отримав відзнаку Президента «За оборону України».
На початку цього року Михайло приїхав додому у відпустку, провів час з рідними. Потім – знову на службу. І вже за кілька днів родина отримала страшну звістку. 11 січня 2026 року на Донеччині Михайло отримав фатальні смертельні поранення внаслідок удару дроном противника по бронемашині, у якій їхали бійці. Йому назавжди 40 років.
Місце поховання: с. Підцурків
ВИШНЕВСЬКИЙ Іван Володимирович
12.01.1978 – 1.07.2025
Іван Вишневський народився у селі Глинськ, зростав разом зі старшою сестрою. Закінчивши місцеву школу, вступив до Здолбунівського СПТУ №2 та здобув професію «оглядач вагонів». Згодом працював на будівництві. Полюбляв ремонтувати техніку, працювати на землі, Мав добре серце та любив рідних.
У 2015 році Іван пішов захищати Україну та півтора роки відслужив у зоні АТО. А в березні 2022-го знову став на захист України. Ніс службу у 97-й, а згодом – у 100-й окремій механізованій бригаді. Понад три роки захищав країну на найнебезпечніших напрямках. Мав низку відзнак та нагород: відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції»; відзнаку «За вірність присязі», відзнаку ВГО «Звитяга» «За заслуги»; нагрудний знак «Учасник АТО»; нагрудний знак «Ветеран війни».
Майстер-сержант Іван Вишневський помер 1 липня 2025 року, перебуваючи на Харківщині. Йому було 47 років.
Місце поховання: с. Глинськ.
НИЧИПОРУК Володимир Васильович
12.03.1973-18.03.2024
Володимир Ничипорук народився у селі Богдашів, зростав у дружній родині разом з братом та сестрою. Закінчивши Здолбунівську ЗОШ №6, вступив до Здолбунівського ПТУ №2 та здобув професію ремонтника-оглядача вагонів. Потому працював у вагонному депо станції Здолбунів. Відслуживши строкову службу в армії, знову повернувся працювати на Укрзалізницю.
Згодом одружився, у сім’ї народився син Дмитро. Родина проживала у селі Глинськ. Володимир працював, їздив на роботу за кордон. Любив рідних, був надійним чоловіком та турботливим батьком.
Захищати країну пішов добровольцем одразу після повномасштабного вторгнення. Служив на посаді старшого оператора взводу протитанкових керованих ракет. За час служби отримав низку грамот та нагород, зокрема – медаль «За оборону рідної держави», нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест», нагрудний хрест «Честь і слава».
18 березня 2024 року молодший сержант Володимир Ничипорук загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Перед тим йому виповнився 51 рік…
Місце поховання: с. Глинськ
ГУДЗІКЕВИЧ Руслан Ананійович
1.10.1988 – 2.03.2024
Руслан Гудзікевич народився на Дубенщині – у селі Мирогоща. Після завершення навчання у місцевій школі вступив до Мирогощанського аграрного коледжу. Згодом працював агрономом.
У 2014 році Руслана мобілізували для участі в антитерористичній операції. Захищаючи Україну, неодноразово отримував відзнаки. У 2016 році отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». У 2017-му був нагороджений грамотою за вагомий внесок у зміцнення обороноздатності української держави за мужність, самовідданість, вагомий професіоналізм, виявлені під час бойових дій.
Після початку повномасштабної війни вже на другий день Руслан знову одягнув військову форму, добровільно ставши на захист України. Служив на Донеччині, Запоріжжі – у місцях, де велися запеклі бої.
2 березня 2024 року солдат Руслан Гудзікевич загинув під час виконання бойового завдання на Запоріжжі. Йому було 35 років.
У нього залишилися батьки, старший брат, дружина.
Нагороди:
Орден “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)
Місце поховання: с. Глинськ
РУСІН Дмитро Володимирович
24.09.2000 – 15.02.2024
Дмитро Русін народився на Острожчині, а згодом, у 2002-му, родина переїхала до села Глинськ. Дмитро зростав у великій сім’ї – з трьома сестрами та трьома братами. Навчався у Глинській ЗОШ, а після закінчення дев’ятирічки продовжив навчання на вечірній формі у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ст. №4.
Згодом, пройшовши професійне навчання від Центру зайнятості, розпочав працювати у ПСП «Хлібороб». Пізніше змінив роботу, перейшовши на виробництво ТМ «Рум’янець».
Дмитро дуже любив рибалити, тож охоче допомагав з осінніми виловами риби на ставках. Робив все швидко та вправно. Любив свою родину, мав багато планів на майбутнє.
У грудні 2023-го слідом за братом Олександром Дмитро добровольцем став до лав ЗСУ. Пройшовши підготовку на полігоні, брати вирушили воювати до Харківської області.
15 лютого 2024-го солдат Дмитро Русін, виявивши стійкість та мужність, загинув від осколкового поранення. Йому було всього 23 роки.
Місце поховання: с. Глинськ.
СТЕЦЮК Олександр Володимирович
7.10.1976 – 6.02.2024
Олександр Стецюк – уродженець с. Глинськ. Зростав у дружній родині разом зі старшим братом. Навчався у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 4. Згодом вступив до Львівського інституту внутрішніх справ на факультет правознавства. Завершивши навчання, працював в дитячій кімнаті міліції Здолбунівського районного відділу міліції. Колишні неповнолітні порушники, з якими свого часу працював Олександр, його по-справжньому поважали та називали «хрещеним батьком».
Згодом працював у службі охорони ПП «Виробничо-конструкторське об’єднання МААНС» та водночас був водієм таксі.
Мав трьох доньок. Згодом народилися троє онуків, для яких став найдобрішим дідусем. Дуже любив відпочивати в колі родини на природі. Був добрим сином для мами, найкращим чоловіком для дружини Оксани.
20 вересня 2022 року Олександра призвали на військову службу за загальною мобілізацією. Починав службу у 56 окремому мінометному батальйоні 104 бригади ТРО. Згодом його перевели до 57 окремого батальйону ТРО, з яким у грудні 2023-го вирушив на Донеччину.
Серце мужнього воїна зупинилося 6 лютого 2024 року. Він до останнього подиху захищав Україну. Йому було 47 років. У пам’яті рідних та близьких Олександр залишиться чуйним, добрим та щирим…
Місце поховання: м. Здолбунів, кладовище по вул. Коперника
ЛАВРЕНЮК Юрій Іванович
28.03.1974 – 28.01.2024
Юрій Лавренюк народився у Здолбунові. Зростав у великій дружній родині з двома сестрами та двома братами. Навчався у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ст. №6. Потому вступив до Здолбунівського ПТУ №3 та здобув спеціальність столяра. Згодом – служба в армії. Після того працював столяром у Здолбунівській центральній районній лікарні, потім – у ТОВ «Нострадамус». З 2011 року працював слюсарем на «Волинь-Цемент» ПАТ «Дікергофф Цемент Україна».
Юрій дуже любив своїх дітей – доньку та двох синів. Завжди був щирим та надійним. З 2003 року родина мешкала у с. Глинськ.
13 березня 2022 року Юрія Лавренюка призвали до лав ЗСУ. Після навчання кілька місяців служив на півночі Рівненщини. Далі – Сумщина, Бахмут. З січня 2024-го ніс службу на Запоріжжі.
Його життя обірвалося 28 січня 2024 року. Молодший сержант Юрій Лавренюк загинув, захищаючи Україну. Йому було 49 років.
Місце поховання: с. Глинськ.
САВРАЙ Анатолій Васильович
13.09.1972 – 17.01.2024
Анатолій Саврай народився у селі Глинськ, зростав у великій дружній родині з братом та сестрою. Закінчивши навчання у Глинській ЗОШ, вступив до Квасилівського ПТУ, здобувши спеціальність «Слюсар-наладчик ЧПУ».
Далі – строкова служба в армії, після повернення з якої Анатолій навчався у Школі транспортної міліції в м. Львів. Завершивши навчання, працював у транспортній поліції станції Здолбунів.
Одружився, у сім’ї народилися донька та син. Згодом перейшов працювати до охоронної фірми. Працював, проводив час з рідними.
Після повномасштабного вторгнення у березні 2022-го Анатолій разом з іншими пішов захищати Україну. А 17 січня 2024 року старший сержант Анатолій Саврай помер внаслідок серцевого нападу. Йому був 51 рік.
Місце поховання: с. Глинськ.
ХАБАТЮК Олексій Петрович
19.09.1977 – 4.05.2023
Олексій Хабатюк народився у с. Глинськ. Закінчив Здолбунівську ЗОШ №6, згодом вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив з відзнакою.
Після здобуття вищої освіти Олексій залишився у столиці. Працював на різних посадах, зокрема у ГК «Нафтогаз України», Державному агентстві екологічних інвестицій України. За час роботи став визнаним експертом з енергозбереження. В Олексія як у знаного фахівця галузі часто брали коментарі ЗМІ, запрошували до участі в тематичних ефірах. Його знали усі дотичні до енергетики. До нього прислухалися на найвищому державницькому рівні.
У 2022 році Олексієві запропонували обійняти посаду заступника міністра енергетики України. Однак від посади він відмовився, бо пішов захищати Україну, попри те, що мав досить поганий зір. Раніше він ніколи не тримав у руках зброю, однак активно волонтерив.
У війську мав позивний «Турист». Воював у багатьох «спекотних» точках: поблизу Краматорська, Куп’янська, Бахмута. Командував взводом. Олексій завжди дбав про своїх бійців, тож ті його поважали і любили. З допомогою волонтерів придбав три автівки, вклавши у це власні кошти.
1 травня 2023 року близько шостої ранку Олексій виклав на своїй сторінці світлину стели при в’їзді у Донецьку область. Він з підрозділом повернувся з ротації на фронт. Чекав постановки бойового завдання. А вже за кілька днів родина Олексія отримала звістку про його загибель.
Новина про загибель Олексія Хабатюка приголомшила громадськість та професійне енергетичне середовище. У нього залишилися дружина та троє доньок.
Місце поховання: м. Київ, Лук’янівське кладовище.
АЙВАЗОВ
Олександр Андрійович
20.12.1983 – 03.10.2022
Олександр Айвазов родом з с. Глинськ. Зростав у великій родині разом з двома братами та двома сестрами. Після закінчення дев’ятирічки вступив до Квасилівського ПТУ та здобув спеціальність «Електрогазозварювальник». Згодом працював на місцевих підприємствах.
Олександр дуже любив рідних, багато часу приділяв племінникові.
Практично одразу після початку повномасштабного вторгнення, 3 березня, став на захист Батьківщини.
У жовтні родина отримала гірку звістку про те, що 3 жовтня матрос Олександр Айвазов загинув в бою внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, виявивши стійкість і мужність, вірний військовій присязі. Йому було 39 років.
Місце поховання: с. Глинськ.
ДАЦЮК Юрій Анатолійович
27.01.1987 – 20.01.2015
Юрій Дацюк народився у с. Глинськ. Навчався в Глинській загальноосвітній школі. Згодом навчався у Квасилівському ліцеї, де здобув спеціальність «автомеханік». У 2006 році проходив строкову службу в Збройних Силах України.
З 1 серпня 2014 року брав участь в АТО. Солдат-навідник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зник безвісти 20 січня 2015 р. під час оборони Донецького аеропорту. Впізнаний за експертизою ДНК.
Указом Президента України № 461/2015 від 31 липня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Місце поховання: с. Глинськ.
ПАЛІЧУК Руслан Степанович
5.07.1977 – 25.12.2014
Руслан Палічук народився у с. Глинськ. Закінчив Глинську ЗОШ, потім – професійно-технічне училище №11 міста Рівне, де здобув професію «фрезерувальник-наладчик станків з програмним управлінням». У 1990-х роках проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ.
Після армії здобув професію газозварювальника, працював на Здолбунівському авторемонтному заводі.
У серпні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром відділення 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. З осені 2014 року брав участь в АТО.
Помер 25 грудня 2014 р. під час чергування на блокпосту в районі м. Лисичанськ на Луганщині. Залишилися мати і старший брат.
Місце поховання: с. Глинськ.