Глинськ (чеськ. Hlinsk, пол. Glińsk) — село Здолбунівського району Рівненської області. Населення — близько 2000 осіб. Знаходиться на залізничній гілці Здолбунів — Красне за 30 кілометрів від обласного центру (залізницею). Основні сільськогосподарські культури — зернові, буряки. Тваринництво, рибоводство.
Глинська сільська рада, 2008 рік
Перша згадка — 1484 рік. Місцевість мальовнича, виразно гориста через глибокі долини між горбами. Тому село має другу назву — Глинськ-Загура.
До Другої світової війни половину населення села складали чехи, що прибули сюди у 1868 році. В 1947 році переважна більшість чеських родин реемігрувала в Чехословаччину.
Основні релігії — православ'я і баптизм.
Православний храм величної архітектури побудований в останній третині 19-го століття для навернення чехів в православ'я. Зараз він розділений між Московським та Київським патріархатом.
Історія села
Глинськ — велике село, окутане з півночі та заходу пологими висотами, до яких уже каскадом здіймаються нові забудови. А майже в центрі біля млина розлігся просторий став, за яким на схід простяглося широке пасмо заболоченої низини, де Швидівка формує мереживо невеликих ставкових водойм, опертих справа об смугу надбережної вільшини.
При центральному шосе стоїть збудована у 1775 році церква — Успіння Пресвятої Богородиці, де зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг з 1603 року. Привертає увагу при церкві червона надгробна плита з викарбуваним написом: «Преставися [упокоїлась] раба Божія Марія Покотиловна й положена бьість [була] во Храм… в лето… 1606». Дещо на віддалі по другому боці дороги видніє новозбудований Дім молитви.
Зараз у Глинську є 680 дворів, 1666 мешканців, середня школа, будинок культури, дитсадок, амбулаторія, пошта, 3 крамниці, бібліотека, сільська Рада, осередок КСП «Дружба», полустанок та інші громадські об'єкти.
Околиця Глинська була заселена вже в епоху міді й бронзи, про що свідчать принагідні знахідки речей тодішнього промислу, побуту, старовинні могильники, сліди ливарної, гончарної і крем'яної «індустрії». Численними є реліквії середньовіччя.
Уперше Глинськ, але як присілок Здовбиці, виринає у записі 1484 року під назвою «Глінско». Можливо, під цим іменем існувало тоді й село. У 1487 році Федька Шилович (дочка київського воєводи Станко Юрші, вдова князя Степанського, ймовірно, Михайла, луцького старости Олізара Шиловича[1]) відписує свою маєтність польському королю та великому князю Литви Казимиру Ягелончику дарчою грамотою, де серед іншого називається і Глинськ, але, видно, в помилковому записі «Елинськ» («записал сей [її] ймення свои на имя Здолбуцу с приселком Елинском»).
У вересні 1497 року великий литовський князь Олександр дарує Глинськ гетьманові Костянтину Острозькому («даровая двор наш Здолбуцу й Глинско»). Під 1499 роком є свідчення, що «Глинск» відходить до Олександрійського ключа й числиться у маєтностях Марії Рівенської 3 1520 року власником «Глинска» стає онук Костянтина Острозького Олександр.
Акти 1651–1654 р. містять згадки про «глинских крестьян», котрі симпатизували козакам, входили до їх збройних загонів.
З 1753 р. «Глинско» у числі ще 67 поселень переходить від володінь маршалка Сангушка до князя Степана Любомирського.
За даними 1889 року, «с. Глинск волости Глинско-Чешской» нараховувало 80 дворів, 669 прихожан (18 римокатоликів), а також 1050 чехів-гуситів, що мали в народному училищі свою молільню.
Востаннє Глинськом володів Весоловський, продавший усю землю чеським колоністам, котрі, осівши тут як гусити (послідовники Яна Гуса), прийняли у 1885 р. православну віру й увійшли до корінної церковної громади.
За переписом 1911 року, Глинськ мав 1713 мешканців, двокласну школу, 7 крамниць, державний горілчаний магазин, земську шкілку фруктових дерев, водяний і паровий млин, пивзавод з емблемою «Шмолік», майстерні побутових послуг.
Назва Глинськ за кінцевим «ськ» належить до рідкісних старовинних формувань, символізуючих переважно специфіку місцевості Нерідко назви на «ськ» розвивались з уже існуючих, котрі не мали такої кінцівки. З цих міркувань допустимо, що й наш Глинськ міг розвинутись з первісного імені типу Глина, Глипне, де приховане значення «глинистий ґрунт», «місце, де брали глину», «осередок чимсь примітної глини серед іншого ґрунту». Такі назви без «ськ», що існують і зараз, спочатку належали урочищу. Потім їх собі присвоює основана тут оселя, котра, ставши згодом суспільна вагомішою, під впливом околишніх системних формувань на «ськ» приймає і собі таку ж кінцівку. Таким чином, колишнє наймення Глипне змінюється на Глинськ.
Менш ймовірно трактувати назву Глинськ як безпосередній витвір, оснований на символізації специфіки ґрунту в догоду системи формувань на «ськ». І найменш вірогідно вважати назву перенесеною з іншого Глинська, існуючого в Кіровоградській, Вінницькій, Сумській областях.
За народною версією, у далекому минулому Глинськ був розміщений за 2 кілометри на захід від теперішнього села й мав, як на його місці урочище, ім'я Наглинськ, бо, мовляв, став жертвою «наглого» (несподіваного) нападу ординців. Осмислюючи це, напрошується здогад, що Наглинськ, який мав би породити сучасне наймення села, становив присілок, назва котрого приховує поняття «нова оселя в напрямку на Глинськ».
Існує теж оповідь, за якою Глинськ заснував князь Глинський, з могили якого у 50-х роках XX століття була ніби знайдена, потім утрачена при дорозі на Здолбунів гранітна з розписом плита. Проте слід пам'ятати, що прізвища на «ський», як правило, похідні від назв поселень.
Дещо на захід від Глинська неподалік полустанку видніється вкрита деревами простора висота, яку в селі називають «Городище». В староруську добу тут було фортечне «городище», а в середньовіччя — замкова оборонна осілість, окутана від заходу глибоким яром та витікаючою з Чорної Криниці Рудкою, пробігала витікаюча з Чорної криниці Рудка, котра обмиваючи з півночі Городище, вливала свої води у Швидівку, що є притокою Усті.
Глинськ має іменовані квартали: Дубенщина — забудови в напрямку шосе на Дубне; Дубини — осілість на міщі дубового гаю; Завільшина — вулиця у напрямку села П'ятигори при пасмі заростів вільшини; Кропилівка — куток, де ніби першим осів Кропило; Лопачі — забудови, де живуть сім'ї Лопачів; Лісовики — вулиця за колишнім лісом; Садки — квартал по другому боці залізниці в околиці колишніх садків; Семиграни — колишній хутір, оснований ніби при семи граничних лінійних знаках, а за іншою версією, назва приховує значення «оселя Семиграна»; Три корчми — забудови неподалік Дубненського шосе, де, кажуть, при роздоріжжі стояли три корчми й забудови для відпочинку.
Глинськ має ще інші місцеві назви: Безодня — колишнє трясовинне болото; Бережки — надрічковий луг; Березина — березовий гай; Білогубкова криниця — надрічкове джерело на маєтності Білогубка; Борівки — узлісся, де ніби збирали борові ягідки; Гарастівщина — землі колишнього пана з села Гарестова, тобто Орестова; Загорівщина — ліс в околиці села Загори; Вигін -громадський випас, стійло для тварин; Зачугунка — поле за чугункою (залізницею); Кризканівщина — нива Крижанівського; Кринка -криничка з джерельною водою; Лози — глибока западина в заростях лози; Мурешин ліс — колишня діброва Мурешка; Музикова копанка — саджалка на маєтності Музики; Німеччина — ґрунти, котрі належали німецьким колоністам; Олічів ліс — бір власника Оліча; Ольшник (Вільшник) — болото в заростях вільхи; Острогірка — висота з «гострою» вершиною; Панський ліс — колишній поміщицький бір; Перекаль (Перекалля) — поле «перекалене» (розділене) межовими гранями; Помірки — невеликі наміри землі власникам; Попівщина — земля священика; Провалля — міжгорбна прірва; Хомовий берег — луг, належний Хомі; Шелеп — мішаний ліс, що ніби проявляє великий «шелеп» (шумливість у час вітровіїв); Чорний ліс — діброва з чорноліссям (густими листяними деревами); Шрамова березина — березовий гай на маєтності Шрама.
Про назву річки Швидівки, що пронизує Глинськ, приймає води струмків, відливає ставки, говориться у нарисі «Здолбунів». Назву Глинськ мають ще 4 села України. Існують теж споріднені наймення: Глинястий, Глинче, Глинець, Глинська, Глинці Глинники, Глинки, Глинче та інші.
У 2009 році видано історико-краєзнавчий нарис * «Історична розвідка давнього, пізнішого і недалекого минулого села Глинськ» автора Леоніда Мазурця. Наклад 450 примірників.
Від автора
(Автор: Леонід Мазурець)
Влітку 1982 року пощастило мені побувати в санаторії "Бузькі пороги " . Після лікувальних процедур збиралися біля Бугу, ловили рибу, любувались природою. Природа тут дійсно гарна . хтось вніс пропозицію, щоб кожний з групи розповів про своє село, чим воно знаменне, багате.
Прийшла черга і до мене . Щось говорив поверхово , п”яте –через-десяте, але чогось вагомого сказати так і не зміг, бо мало що знав . Правду сказати –було соромно.
Після цього випадку я часто задумувався, чому в школі нас вчать про далекі заморські країни, їх історію, географію, хоч про це також необхідно знати, а про своє рідне село, де ти родився, де пройшло твоє дитинство, юність, все життя проходить, ми знаємо дуже і дуже мало.
Такі роздуми змусили мене звернути увагу на історію нашого села, його околиці, на слід який залишає по собі чесна працьовита людина на цьому світі.
Для цього доводилось зустрічатись з багатьма односельцями і записувати від старших і найстаріших мешканців давні і пізніші легенди, перекази, оповідки. Скористатися архівними джерелами, описами мандрівників, путівниками, різною хронікою, музейними матеріалами, періодичною давньою і сучасною пресою.
З невеликих крупинок, почасти загадкових і не до кінця вияснених, щастило натрапляти на живий слід, відшукувати припорошену століттями й таїною ниточку, з якої розкручувався клубок історії моїх предків.
Ви тримаєте в руках стисле оповідання про наше давнє і недалеке минуле, написане на основі тих матеріалів, що мені вдалося роздобути, з розповідей старожилів, що я пам”ятаю.
Ідея його написання виникла не зразу, а визрівала в процесі тривалого збирання й опрацьовування цих матеріалів. Я старався висвітлити тут не лише події історії Глинська, але і події, які відбувалися поза Глинськом і мали безпосередній вплив на життя села, а також події "рядові”, побутові. Адже історія – то не тільки героїка, але й правдивий літопис життя, і годиться нам про нас знати все: і героїку і побут і традиції.
Напрошується одне питання: чи потрібні кому такі спогади і чи буде з них якийсь пожиток для прийдешнього покоління? Мені здається що це конче необхідно зробити і саме в інтересах прийдешнього покоління. На мою думку, ні одна людина не повинна забирати з собою в могилу того, що знає, що пережила, що може мати загальний інтерес, хоч би щось маленьке, незначне. Такі спогади, в купі з іншими спогадами складатимуть хроніку - літопис, можуть бути світлиною того всього, що відбувалось в минулому, доброго чи злого. З цього прийдешнє покоління пізнаватиме минуле нашого села, краю, різнобічне життя наших предків, їх побут, звичаї, традиції.
Оскільки це перша спроба подібного літописання, я свідомий того, що в силу різних обставин не зміг висвітлити всі аспекти історичного життя села, тому не претендую на вичерпність розкриття теми, достовірність походження тих чи інших подій і не прогніваюсь а буду щиро вдячний, якщо хтось, більш тямущий ніж я, доповнить, уточнить, або заперечить чи спростує.
Сподіваюсь і вірю, що знайдуться люди, які і далі будуть збирати і сіяти зерна історії на ниві нашого села, щоб прийдешнє покоління не було чужим на цій ниві, а передавало її в спадок з покоління в покоління.