Історія школи (за матеріалом Л.Мазурця)

В той час, про який піде мова Волинь вважалась однією з найглухіших та найвідсталіших околиць царської Росії. Селяни жили в безпросвітній темряві неуцтва, були зовсім неписьменними. У “Волинських Відомостях”, № 4 за 1866 рік, подається довідка про стан тодішньої освіти в Рівненському повіті:” Ці школи більше існують на папері, як на ділі. У багатьох приходах ні один учень не відвідує школи і тільки у звітах начальству відзначували 5 або 10 учнів і оцінки про їх успіхи... Дячок учив тому, що сам знав, тобто часопису і псалтира, із яких він сам не прочитував рядка, щоб не зробити в кожному слові помилки... Поняття і здібності учнів не розвивались, а в’янули і сковувались”.

Чи була в Глинську церковно-приходська школа - невідомо. З архівних документів довідуємось, що про школу в Глинську перші повели мову чеські поселенці. А було це так: 20 червня 1872 року по справі приєднання Глинських чехів до православ’я в Глинськ прибув князь південно-західної частини Російської імперії Дундуков-Корсаков разом з Волинським губернатором Грессером. Чехи, любителі різних демонстрацій, влаштували для в’їзду високих гостей арку з зелені, квітів, з дзеркалами і т.п. Під час гостини через священика Тарнавського просили Його Величність поклопотати перед урядом асигнувати 1000 руб. на будівництво спільно з ”крестьянами” народного училища. При цьому вони зобов’язувались протягом 10-ти років погасити цей борг з відсотками. Через два місяці імператору Олександру ІІ “благоугодно” було відпустити на будівництво школи в Глинську 1000 руб. безповоротно. Гроші отримав Мировий посередник Кропотов у попечителя Київського навчального округу Антоновича.

З початку 1873 р. створили комітет по будівництві школи і зразу ж приступили до роботи з підряду.

Ще будувався будинок, а чехи (41 чоловік) звернулись з проханням про призначення вчителем училища чеха Киселу – Російського підданого, який на той час займав посаду вчителя у с. Квасилів, та надати йому оклад від уряду. (Степанович. Чеські школи в Україні наприкінці ХІХ ст.).

Чехи також звертались з пропозицією про відкриття школи ще у недобудованому приміщенні, проте інспектор не дозволив, мотивуючи тим, що:” будинок училища не штукатурений, на стелі не насипано землі... шафи для збереження книг та навчальних посібників, годинника та дзвоника для збору учнів немає.”(ЦДІА УРСР ф.707, оп.225. сп.49, ар.175. 1890 р.).

В кінці 1874 р. училище було майже готове і 14 грудня розпочалось навчання, а 1 січня 1875 р. училище відкрили офіційно.

Чого саме навчання почалося 14 грудня? Справа в тім, що в ті часи дітей посилали до школи на зиму, як звільнялися від усіх сільськогосподарських робіт. Такою датою було 14 грудня (1 грудня за старим стилем). Це – день пророка Наума – покровителя освіти і науки.

Переддень 14 грудня супроводжувався відповідним обрядом. Увечері мати готувала горщик пшоняної каші. На вечерю обов’язково приходив з книжкою хрещений батько. Удвох з хрещеником сідали до столу і вивчали напам’ять декілька літер потім хрещений батько підстригав свого хрещеника, а мати змивала йому голову пахучим цілющим зіллям, “ щоб Наум наставив на ум”.

Вранці школяр одягав чисту сорочечку і штанці, молився перед Євангелієм і разом з батьком ішов до школи. При цьому годилося взяти з собою горщик з кашею. Доки батько домовлявся з дяком, а пізніше з учителем про умови навчання, майбутній школяр мусив стояти в кутку біля пучка різок. Вони нагадували йому: якщо будеш погано вчитися, то вчитель має право відшмагати за непослухи березовою різкою. Полагодивши справи, батько залишав дитину, а сам ішов до церкви і ставив свічку біля ікони святого покровителя, приказуючи: Батюшко, Наум, виведи сина на ум!

З цього напрошується висновок: щоб не порушувати роками установленого порядку – навчання починали 14 грудня.

Перший храм науки в Глинську називався: “Міністерське однокласне училище”. Навчання проводилось паралельно у двох групах російською мовою. Так як чехи російської мови не розуміли, то навчались чеською мовою. Одними з перших вчителів Глинського училища були: Лясновський – випускник Волинської духовної семінарії, чеську групу вів чех Зумер, потім брати Гейдови. Закон Божий читав священик о. Тарнавський. З 1877 року в чеській групі Закон Божий почав читати чеський священик Ян Саско.

На утримання училища з державної казни відпускалось 350 руб і від громади села – 165 руб. На той час в училищі навчалось : православних – 14 хлопчиків, чехів старокатолицького обряду – 58 хлопчиків і 40 дівчаток, римо-католицького обряду – 3 хлопчики та 2 дівчинки.

За статутом вимагалось, щоб чеські діти після проходження курсу навчання у чеській групі переходили для подальшого навчання в російську групу. Але на практиці це не виконувалось. Чехи під різними причинами старались уникати необхідності вивчати російську мову. З цього приводу виникали непорозуміння між чехами та інспекцією народних училищ.

21 січня 1878 року інспектор третього району Волинської губернії доповідав попечителю Київського навчального округу, що у першій групі діти навчаються чеської мови і поступово привчалися російських висловів, у другій групі навчалися російської мови уже тільки зрідка застосовувались чеські вислови у разі необхідності, якщо діти не розуміли чогось російською мовою, а в третій групі провадилось навчання тільки російською мовою. Тобто провадилась розробка плану проведення русифікації чеських дітей з самого початку навчання.  На українських дітей в цьому плані ніхто не звертав жодної уваги, їх і значили не інакше, як “дети православных крестьян”. Слово Україна чи похідні від нього тоді не вживались.

Шкільне відомство видало грошову допомогу усім школам, де навчались чеські діти, надіслало російські підручники та згодом усіх чеських безправних вчителів замінило вчителями росіянами, або чехами, які одержали спеціальну педагогічну освіту. (там же Оп 1296, оп 68, ч.1, арк..142).

Ще гірше положення для чеських учнів склалося після того, як закінчився строк пільг ( 1891 р.) якими користувалися чехи. Вивчення чеської мови в школах було взагалі відмінено.

Інспектор 5 району Волинської губернії Степанов вказував, що народні училища слід відкривати без права “додаткового вивчення рідної чеської мови, яку діти можуть вивчати вдома”.

Це показує як імперський уряд неухильно нищив усе національне. Така політика провадилася цілеспрямовано що до усіх “не руських” народів.(Степанович Є. П. Чеські школи в Україні на прикінці ХІХ ст. Київ, Наукова думка 1954 р ).

“Не було б приватного вчителя Франтішка Фроса – згадує Антоніна Елінгова-Гончикова, то ми взагалі забули б рідну мову. Був то худий, кривий вчитель, який вчив чеських дітей по домівках. Ходив він від хати до хати спираючись на сухувату необтесану палицю з “кручком” горілки в кишені. І крім цього недостатку всі вчительські обов’язки виконував акуратно, справно і доброякісно. Тільки йому і завдячують наші батьки, що ми їхні діти відносно добре оволоділи чеським правописом. (Перше спіткання Глинських чехів 1987 року в Унічові. Чехія, ст31-32).

З 1902 року Глинські однокласне училище переходить у двокласне. На його утримання держава відпускала 1000 руб і від громади села 960 руб. В училищі навчалось 186 учнів (село нараховувало 278 дворів, 2184 чоловік населення). Вчителями працювали Козловський Іван, Станкевич Олена, Маркевич Іван і законовчитель о. Тарнавський П. П.

Своїх навчальних підручників учні не мали, а користувались шкільними, що зберігались в бібліотеці училища. На стіні в бібліотеці висів великий плакат:” Меры к обеспечению сохранности книг в школах и бережливого с ними обращения учащихся, выработанные Волынским Епархиальным училищным советом”. Ця пам’ятка складалась з 13-ти пунктів, в яких розписані були правила поводження учнів з книгами, їх ремонт а також відповідальність за їх пошкодження. Закінчувалась пам’ятка такими повчальними словами:” Вам же г.г. учительницы являющиеся главным элементом в общем составе учащих, так сродни, так свойственна опрятность и хозяйственность. Внесите эту опрятность и хозяйственность в ваш библиотечный шкаф и на книжные полки, и ваши дети несомненно станут подражать вам. Не забывайте же господа, что сберегая книгу, вы служите Отечеству.”(Волынские Епархиальные ведомости № 33, 11 августа 1916 г.).

З розповіді Доманського Никонора Матвійовича (1902 р.н.): ” Учні школи поділялись за такою схемою: підготовча група, перша група, друга група, третя група, четвертий клас і п’ятий клас. Всі предмети викладались російською мовою. Розмовляти в школі між собою українською мовою заборонялось. Учневі, який порушив цей закон завуч школи Давидович Степан Іванович знижував з поведінки оцінки.

Пам’ятаю, це було в кінці 1917 чи на початку 1918 року, я вже ходив у п’ятий клас. Вчителька історії (дякова дочка з Груш виці) зайшла до нас на урок і замість, як звичайно, “Здравствуйте, дети” сказала: ”Добрий день, діти”. Від почутого ми стояли враженні, не знали що робити, як їй відповісти. На наше здивування вона посміхнулась і каже: “Від сьогодні ми будемо розмовляти своєю рідною українською мовою, тому, що ми не малороси, як нас до цього часу називали, а українці і у нас є своя держава – Україна і мова наша – українська, якою ми розмовляємо щоденно між собою вдома. На перерві всі учні як по команді висипали на дві і з початку тихенько, а далі все голосніше почали говорити українською мовою. Дивно було, що ніхто нам цього не забороняв”.

В скорому часі школу розділили на українську і чеську. Директором української школи був Янишевський Констянтин, а чеської – Поспішил Мікулаш.